Його твори хвилюють людину, зворушують її серце

Ціную прекрасні миті єднання з поезією Павла Онисим’юка. Як на мене, серед українських ліриків він є одним із світлоносих поетів сучасності.

У Павла – свої чари, свій спосіб озонування, власні секрети випромінювання краси та добра, що так нас у його ліриці приваблює. Це сяйво чистоти, мудрості, любові, надії, що надають особливої шляхетності його творам, як єдиноприродний стан людської душі, як найцінніша ознака помислів і вчинків.

В його доробку є зразки громадянської, патріотичної, пейзажної, інтимної лірики, вірші-посвяти, вірші-переспіви.

Точність і лаконізм художнього малюнка, емоційна вмотивованість, багатство поетичних образів захоплюють читача в свої обійми.

За гарними віршами стоїть креативне світосприйняття поета, якому притаманний самобутній стиль, творча індивідуальна кропітка робота над словом.

Поет-максималіст, який прагне зробити цей світ добрішим. Ритмічність, мірність надають мові особливої мелодійності, музичності, допомагаючи поетові з більшою силою і виразністю висловити глибокі душевні порухи, почуття і настрої.

Його твори своїм звучанням, мелодійністю хвилюють людину, зворушують її серце, примушують відгукнутись на думки і почуття, виражені поетом.

Поет прославляє всеперемагаюче життя, красу природи.

Під час читання словесні образи оживають в нашій уяві. Саме тому яскравість і сила їх залежить не тільки від майстерності поета, а й від розвиненості уяви читача, несуть велике ідейно-змістовне навантаження.

Талант у автора винятковий, він то викликає глибоку ніжність і лагідність, то розпачливий стогін і безмежний жаль за тим, кого не вернеш, примушує читача здригатись всім єством.

Багатюща образна семантика відзначається філігранною пластичністю.

В інтимній ліриці відчувається витончене мистецтво слова, небесна музика з ритмом закоханого серця викликає захоплення, по-своєму відчуває свій кольоровий світ, у якому живе і творить.

Залюблена праця дає свої плоди особливого смаку.

Чудовий стиліст, слово в нього містке, запашне, добірне. «Дощем-цілунком упаду в обійми квіту без вагання».

А які чудові метафоричні образи «духмяним ароматом дише», «до шлюбу вбралася квітчасто», «майне у ніч, крилом лечечим». Вабить поезія мажорних образів, глибоких пристрастей, що викликає у читача шквал емоцій і почуттів.

Зовсім недавно я стала шанувальницею поетичної творчості Павла Онисим’юка і радію, що доробок її з кожним днем зростає.

Хай же наснаги, душевної чистоти вистачить на багато років творчого життя. Адже саме в такі часи, коли люди прагнуть відвертого чесного і мужнього слова, поети потрібні, як ніколи.

Високого і світлого Вам неба для злету мудрих думок, яскравих образів. Чекаю на зустріч з новими перлинами.

Ніна Дьогтяр, 

учитель вищої категорії, вчитель-методист Подищанської ЗОШ І-ІІ ст. Прилуцького району Чернігівської області, спеціально для видання speckor.net

З творчості Павла Онисим’юка

А МАКИ ЦВІТУТЬ

А маки цвітуть,
поміж трав, пурпурові,
Гойдаються рунами
хвилі в полях.
То – килими щастя,
то – квіти любові
Простелює доля
у зоряний шлях.

А маки цвітуть,
такі ніжні, червоні
До сонця, до неба
і линуть кудись…
Тримаю в руках
твої теплі долоні
І ангелом мрію
здійнятись увись.

А маки цвітуть,
поміж нас, поміж світу,
Даруючи прихисток
у почуттях…
То маревом квітів,
любов розігріту
Голубить природа
у наших серцях.

А маки цвітуть!

ЗІРКИ ГОВОРЯТЬ ПРАВДУ

Мені сьогодні,
не до жарту…
Дивлюсь на зорі
уночі,
На мовчазну
небесну варту…
Думки, як острі
сікачі
Долають весь
вселенський отвір,
Крізь темінь пустки
і назад:
Час – не – в часі,
де, тільки,
простір,
Безмежний хаос,
без порад.
Де віднайти таку
опору,
Надійну вісь, граніт
скрижаль,
Щоб із сумління,
без докору
Був певний вихід?…
Та, на жаль,
Не все так просто
і “фортово”…
(Це – не для мене,
для – людей!)
Проміння, спалах,
і – готово…
А, де – гармонія
ідей ?
Кого почути, окрім
Бога,
Що сіє істину між
нас?
Одна у правди
є дорога,
Дорога Хресна –
повсякчас.
І не скарби у зблиску
злата
Засліплять очі
у кінці.
Брехнею нам буде
розплата,
Сльоза, що стигне
на щоці.

***

Назбираю зірниць
я до твоїх долонь,
По небесному полю
тебе поведу…
Вже давно сивина
доторкнулася скронь,
Наче білий туман
у моєму саду.

Наче білий туман
огорнув таїну
Тих глибоких очей,
що не втратили зблиск.
Я покличу тебе
із далекого сну
На галяви плаїв,
у лагуни намист.

Я покличу тебе
до заквітчаних гір,
Де умилося літо
в сріблястій росі.
Ти почуєш в миттєвості
тисячі лір,
Що принесли вітри,
заблукавши в красі.

Ти почуєш в миттєвості
шепіт трави,
Що на сповідь прийшла
до лісів вікових…
І стежиною в гори,
до неба канви
Я тебе поведу,
тільки б вітер затих.

Я тебе поведу,
там, де папороть спить
І таємно цвіте,
полохаючи ніч…
Буде квітка на двох
і на двох буде мить,
Буде сяйво кохання
між зоряних свіч!

Більше поетичних творів Майстра слова Павла Онисим’юка — на його власній сторінці у Фейсбук.